У вас є тема для розслідування? Запропонувати
Отримайте ексклюзивний доступ до новин Отримати

Олексій Суханов: Моя місія – нести добро у світ, а не просто топтати землю

15 Січня 2022, 10:00
Олексій Суханов: Моя місія – нести добро у світ, а не просто топтати землю-1200x800
Ведучий соціального ток-шоу "Говорить Україна" дав ексклюзивне інтерв'ю Vesti.ua

Цього року популярне соціальне ток-шоу "Говорить Україна" відзначає 10-річчя з дати випуску першої програми на телеканалі "Україна". Впродовж всіх цих років незмінним ведучим програми був Олексій Суханов. Понад дві тисячі ефірів, сотні людських доль, безліч болю – все це телеведучому доводиться пропускати через себе, заглиблюватися, шукати вихід і в міру сил допомагати впоратися з проблемою.

В ексклюзивному інтерв'ю газеті "Вести" Олексій Суханов розповів, чому дивиться телевізор вкрай дозовано, чому ніколи не вестиме шоу за участю зірок та яку світську книгу він називає "Євангеліє людства".

Олексій Суханов: Моя місія – нести добро у світ, а не просто топтати землю - фото 1

Будь-який закон не є обов'язковим до виконання щодо тих, хто законів не знає 

— Ви вже десять років ведете непросте соціальне токшоу на каналі "Україна", в якому фактично розгрібаєте авгієві стайні реалій життя простих українців. Вам від того не моторошно?

— Мене лякає інше, що, попри численні переміни в нашому житті та зміну влади, чиновники не стали більш відповідальними та не поспішають служити країні більш старанно. Швидше, навпаки, вони стали більш нахабними, безпринципними, цинічними та безсовісними.

— Безвідповідальність чиновників – це біда останніх років?

— Ми розпочинали токшоу "Говорить Україна" у 2012 році – ще за Януковича. Впродовж цих 10 років змінилося три президенти. Але я не можу сказати, що підвищилась якість виконавчої влади. Це при тому, що в країні дуже багато змінюється на краще, що в ній триває війна, яка, правду кажучи, має всіх згуртувати. Але ні, протягом всього цього часу й досі не з’явилася каста чиновників, які б навчилися дбати про проблеми громадян на місцях та вирішувати їх. І мені дуже хочеться цю систему не зламати – цього робити не потрібно, бо вкрай небезпечно, – але відреставрувати та оновити її.

— Чому ви так акцентуєте на чиновниках?

— Тому що саме від чиновників залежить ухвалення багатьох рішень щодо допомоги людям. Я весь час ставлю людям на токшоу питання: чому ви боїтеся чиновників – адже вони для нас обслуговуючий персонал, і якщо вони на своїх ду...ах сидять рівно, потрібно зробити все, щоб змусити їх працювати.

— Острах перед чиновниками живе у кожному ще з часів СРСР…

— Знаєте, коли в нас починається застуда, ми робимо все, щоб вона не поширювалася аж надто в організмі. Якщо ми будемо переконувати себе, що, мовляв, так радянською системою закладено, то й дітям своїм цю мантру передамо, та вже вони у своїх проблемах будуть звинувачувати що завгодно, але тільки не себе. Ми все ж таки маємо бути більш розумними та відповідальними у своїх рішеннях. Потрібно вчитися. Життя – це взагалі велика школа, і якщо ми самі не подбаємо про самоосвіту, ніхто замість нас цього не робитиме. Я маю на увазі навіть знання своїх прав та законів. Закони в нас є, до того ж дуже непогані. Але будь-який закон може бути зовсім не обов'язковим до виконання щодо тих, хто цих законів не знає.

 Я дозовано дивлюся телевізор, тому що бережу свій мозок

 — Останнім часом люди відчувають себе наляканими. Це не лише наслідок ситуації з коронавірусом, на такий стан впливають також ЗМІ.

— За допомогою страху легко маніпулювати. Я взагалі дивлюсь телевізор дуже дозовано. Так само новини намагаюся не брати близько до серця, хоча я в цій сфері пропрацював понад 20 років і знаю всю цю кухню.

— Чому?

— Тому що я бережу свій мозок і свій емоційний стан. Дуже легко можна збожеволіти в ситуації, коли чуєш погані новини з усіх сторін. Давайте зосереджуватися на позитиві!

Що ж до мого ставлення до COVID-19, то я вірю в наявність коронавірусу, про який, до речі, йшлося ще у підручниках 60-х років. Водночас вважаю, що все, що відбувається навколо нього – це вкрай складна технологія з метою перезавантаження усього світу. Ви помітили, що у випусках новин завжди повідомляють, скільки людей захворіло та скільки померло? Але ж давайте краще поцікавимось, скільки хворих одужало! Адже це набагато приємніше для здоров'я.

— У даному випадку хепі-енд мало цікавить редакторів відділу новин – від нього рейтинги не зростають.

— Так. На жаль, саме негатив робить рейтинг. Але в такій ситуації простим людям треба не занурюватися в емоції, а включати голову. Потрібно вчитися обстоювати свої права у цивілізований спосіб за допомогою законів. І для цього мають з'являтися якісь об'єднання, куди б людина могла прийти та отримати правову допомогу.

Олексій Суханов: Моя місія – нести добро у світ, а не просто топтати землю - фото 2

— Як, на вашу думку, останнім часом змінилося українське телебачення та чого йому не вистачає?

— Нашому телебаченню бракує чесності та принциповості серед журналістської спільноти.

— А чому так відбувається?

— Бо слабкою є людська натура. Багато хто не здатен нести відповідальність за свої слова – у нашій професії завжди потрібно думати, що ти говориш та до чого це може призвести в підсумку для конкретної людини. Адже іноді може призвести й до трагедій.

— Тому ви як телеведучий взялися та вивчили нерідну українську мову, щоб спілкуватися нею в ефірі?

— Я вважаю, що українська мова має бути єдиною державною мовою, бо в цьому є збереження традицій та історії, те, без чого не може існувати жодна країна.

Але! Мова – це мова, вона не є аж такою ознакою відданості своїй країні та не характеризує людські якості громадянина. Серед російськомовних людей я знаю багатьох по-справжньому гідних українців.

Але якщо ви все ж таки хочете, щоб усі громадяни говорили державною мовою, влада має поставитися до мовного питання з повагою. Досягати чогось силою – це знов-таки негативні прояви Совка. 

Не люблю токшоу за участю зірок, так багато стало цього попкорну ідіотського

— А ви не втомилися від постійних людських проблем в ефірі? Можливо, вам хочеться чогось більш легкого. Наприклад, вести токшоу із зірками, як Малахов?

— Я не втомився від проекту "Говорить Україна", бо він для мене насправді – місія. Я розумію, що проект не буде існувати вічно, але я хочу працювати доти, доки я не побачу якихось змін у житті людей. Щодо програм із зірками, то мені не подобаються всі ці розваги, ляси-баляси, три притопи, два прихлопи. Не хочу, бо так стало багато цього попкорну ідіотського, все аж надто спрощується в житті. Я люблю смисли та люблю бачити якісь виклики. Хочу допомагати людям виборювати істину, достукатися до інстанції, у мізках щось змінити. У цьому я бачу суть свого служіння. А просто розваги… у цій сфері достатньо інших ведучих.

— Сьогодні дуже модно вести блоги. Не хотіли б ви завести свій блог і в ньому говорити віч-на-віч із різними цікавими людьми?

— Не люблю слово "модно", а по-друге, зізнаюся: "Говорить Україна" забирає в мене аж надто багато сил. Щоразу я маю викладатися на повну. І в такій ситуації я бачу, заради чого я побиваюсь – від цієї програми є ефект, є ККД пристойний. Натомість із тими блогами не все зрозуміло. Можливо, коли я вийду на пенсію, якийсь блог собі й заведу. До бесід віч-на-віч перед камерою також треба серйозно готуватися, адже це не на лавці розмова.

— Ось ви сказали, що багато енергії витрачаєте у кожному ефірі. Це зрозуміло, адже довкола маса народу і кожен намагається її з вас "витягти". Як ви енергетично відновлюєтеся?

— Зустрічаюся з друзями, гуляю вулицями, спостерігаю, читаю книги, замикаюся вдома і там слухаю музику, і з Арті (пес породи йоркіпу, – Vesti.ua) розмовляю. Кожен має довкола себе створювати свій світ. Наскільки більше буде навколо нас таких позитивних світів, тим вище ймовірність, що ми станемо жити краще.

— А яку книгу ви прочитали останньою?

— Я вчора взяв і перечитав "Маленького принца" Екзюпері. Я взагалі вважаю, що це головна книга людства, так би мовити, таке світське "Євангеліє людства". У ній є все. Якби ж ми частіше перечитували цю книгу, то ставали б більше людьми.

Олексій Суханов: Моя місія – нести добро у світ, а не просто топтати землю - фото 3

Олександр Меламуд та Олексій Суханов у спектаклі "Весна для Гітлера"

— А театр… Я бачила вас на сцені у ролі Тев'є. А зараз що відбувається?

— Виставу "Толік-молочар" – сучасну трагікомедію за мотивами Шолом-Алейхема, де я граю головну роль, – було заморожено на час пандемії. Зараз його планують відновити і я цього дуже хочу, бо це вкрай важлива історія для України в нинішній ситуації. У цій п'єсі порушується проблема самоідентифікації та вірності своїм основам, своїм традиціям. А мені здається, що будь-яка країна буде жити та розвиватися, якщо в неї є історія, традиції і люди, які це поважають і цінують. І "Толік-молочар" саме таку думку розкривав.

Я ще зіграв у "Вишневому саду" у театрі "Актор". Це сучасне прочитання класики режисером Славою Жилою. Історія цього сімейства, розказана Чеховим ще у ХIХ столітті, – справжній вирок сучасному світу. Мені здається, що загалом читання класичних творів дуже важливе – там приховано всі сенси, всі коди. Потрібно лише читати та думати. Не просто пробігати очима по рядках, а аналізувати: чому саме так. І коли ти починаєш розмірковувати сам із собою або з друзями, тоді коди й випливають.

 Ціную в людях здатність мати обґрунтовану позицію, а не результат зомбування

 — Щодо друзів, вам не здається, що ситуація останніх часів впливає на дружбу? Від вас друзі не віддаляються?

— Віддаляються, звісно. Але не думаю, що саме сьогодення примушує нас проходити якийсь особливий тест. Ми весь час змінюємось, хтось комусь стає раптом нецікавим. Хтось дійсно заляканий і боїться спілкуватися - то й нехай. Тут головне, щоб поряд залишався стрижень, кістяк друзів, перевірених часом. Але якщо в тебе взагалі немає друзів, то треба покопатися в собі.

— Мені здається, що ви настільки самодостатня людина, що могли би прожити й на самоті.

— Якийсь поет сказав, що "людині космос не потрібний, людині потрібна людина". У мене є друзі, від яких я отримую величезне задоволення. Адже, що таке друг, власне? Це здатність зрозуміти та прийняти, якого б ти не був віросповідання, які б погляди не сповідував та яким би політикам не симпатизував. Друг повинен мати право дозволити собі сказати тобі правду, і ти цю правду зі своєї сторони зобов'язаний прийняти. Тому що це точка зору твого друга, і вона є так само важливою, як твоя. Залишатися друзями за умови протилежності думок – саме це є фундаментальною ознакою. Ось 4 січня я у свій день народження привітав із тим самим Олександра Меламуда. Погляди цієї людини багато в чому не збігаються з моїми, але ми з великою повагою ставимося один до одного і дружимо.

Я ціную у людях здатність мати обґрунтовану позицію, а не результат зомбування. Скажіть мені, чому я маю припинити спілкуватися з цією людиною, якщо вона вірна не кон'юнктурі, а позиції? Адже це говорить про якості людини. Вона здатна аналізувати та дійти висновків, і це завжди цікаво. А ось кон'юнктурників я не поважаю: сьогодні – так, завтра – інакше, як флюгери.

Олексій Суханов: Моя місія – нести добро у світ, а не просто топтати землю - фото 4

Україна – місце, з яким я пов'язую своє подальше життя

— Ви маєте дачу в Юрмалі, я чула, що ви довго не могли прорватися туди через пандемію.

— Я прорвався туди у серпні і вересні – це рай на землі для мене, моя "хімчистка".

Але мені у Києві також дуже добре. Можливо, я не кожен район у місті люблю, тому що в цьому сенсі я людина дивакувата, сприймаю місця і людей насамперед енергетично. Але в тому районі, де я живу зараз, мені дуже добре. Я знайшов у Києві місце своєї сили. Люблю це місто. Пам'ятаю, коли я приїхав сюди вперше, це була зима при Черновецькому, – місто взагалі не прибиралося: лід, по пів метра кучугури снігу. Ми всі стрибали по них, як гірські козли. Я реально боявся зламати ногу, але все одно відчув, що це місто сповнене культурою, теплом, затишком. І я тоді вперше подумав: круто було б тут жити. І ось бачите, як доля мені посміхнулася.

— Хтось нагорі вас любить і ваші бажання здійснює.

— І я намагаюся таке ставлення виправдовувати та нести у світ добро – не просто так жити і топтати землю, а щось робити.

— Востаннє, коли ми розмовляли, тема набуття українського громадянства була для вас болючою. Але зараз ви вже наша людина, власник українського паспорту. Що змінилося відтоді?

— Напередодні нового року ВР затвердила закон, і президент підписав його. Він от-от набуде чинності та дозволить здійснити деякі бюрократичні процедури, які стопорять весь процес.

А що змінилося? З'явилося відчуття, що в тебе є ДІМ. Офіційно. Тому що я нікому не побажаю жити без відчуття своєї країни. А в мене саме так сталося, бо вже й там, у нинішній Росії, нічого мого немає, і тут я балансував на одній нозі. Але, здається, фінал історії вже близько. Тепер я, як пересічний громадянин, зможу, наприклад, відкрити рахунок у банку і користуватися ним. Україна – місце, з яким я пов'язую решту свого життя, і тому я намагаюся зробити цю країну кращою, бо мені не все одно, що тут відбувається. Я вам скажу, що паспорт разом із головою дається людині, щоб приймати конкретні рішення, а не послуговуватися тими, що колись кимось були ухвалені.

— Поки ви балансували між країнами, ваша колекція творів мистецтва була розкидана світом. Щось зберігалося у Бельгії, щось – у Латвії. Зараз ви не плануєте перевезти все це в Україну?

— А тут вже треба думати. Я не проти все сюди привезти, але тут постає питання доставки та правил щодо ввезення. Якщо я це привожу як свою власність, чи маю платити якісь гроші за розмитнення. Якщо так, то навіщо мені це ввозити. Як і будь-який інший колекціонер, я маю розуміти інтерес до моєї колекції зі сторони держави. Якщо умови створюються, людина ввозить, якщо – ні, то все.

— Але колекції збираються, щоб розглядати їх на стінах свого дому. Чи вам достатньо усвідомлення того, що ви володієте цим витвором мистецтва?

— Я вважаю, що почуття власності в цій історії вторинне, а первинним є почуття відповідальності і розуміння того, що мої картини зберігаються у належних для творів живопису умовах. Коли я сумую за своєю колекцією, то відкриваю фотографії картин та дивлюся на них. А якщо я хочу подивитися на оригінальні картини, то йду до Національного художнього музею України, де зберігається чудове зібрання творів українського живопису. Я кожному раджу туди піти та отримати задоволення від контакту зі справжніми шедеврами.

Додайте Vesti.ua в список ваших джерел
Підписуйтеся на канал Vesti.ua в системі Google News Підписуйтеся на канал Vesti.ua в системі Telegram
Оксана Гончарук
Оксана Гончарук
оглядач відділу "Культура"

В журналістиці з кінця 90-х. Починала професійну діяльність з роботи музичним оглядачем журналу "Галас". З 2000 року почала працювати в газеті "Комсомольська правда в Україні". Працювала журналістом, а згодом стала редактором відділу культури і світського життя. В середині двохтисячних працювала редактором відділу культури газети "Сегодня". З 2002 по 2004 рр. виконувала обов'язки головного редактора журналу "Ательє". Оглядач сайту Vesti.ua в сфері культури - з листопада 2019 г.

0 коментарів
Є бажання обговорити?
Рекомендуємо прочитати
LITE
більше новин

Встанови додаток Vesti.ua: натисни Встанови додаток Vesti.ua и добавь на домашний экран

x
встановити

Хочете отримати швидкий доступ доVesti.ua? Встановіть додаток

x
Найкорисніша щоденна газета вечорами у вашій поштовій скриньці